Два питання які не давали мені спати протягом семи днів повномаштабного російського вторгнення в Україну.[English vesion included]
English Version: https://andriy-kusyy.medium.com/those-two-questions-prevented-me-from-sleeping-during-the-seven-days-of-a-russian-invasion-ee2f63344f04
Йде сьомий день жахливої війни Росії проти Україні, за ці дні було дуже багато роботи, думок і переживань, розчарувань на захоплень мужністю українців.
Але тут я б хотів поділитись двома головними спостереженнями та питаннями які я задавав собі або чув від інших?
Як так сталось що російські війська виявились абсолютно не готовими до такого спротиву зі сторони української армії та народу?
Як на мене, корінь цієї проблеми лежить у тоталітарному та диктаторському режимі який панує в Росії.
Якщо ти тоталітарний лідер, то ти не можеш оточити себе здібними людьми, адже кожен з них — загроза для твого правління. Відповідно ти оточуєш себе людьми які не становлять тобі загрози та які завжди тобі потуратимуть.
А ці всі люди наслідують приклад, як результат отримаємо — кретиністичну систему організмів без жодних яєць за єдиною ціллю — робити щасливим начальника.
Отож, зіграймо простий сценарій в такій системі: Володимир Путін, хоче дізнатись який супротив чинитимуть російським військам в Україні.
Він питає свого голову розвідки: Який відсоток українців підтримає російські війська як `освободителей`?
(Нагадаю — того самого голову розвідки, якого ви публічно відчитуєте як другокласника, що забув щоденник вдома.)
Голова розвідки питає, голову розвід штабу відповідального за Україну, свого маленького фрактальчика, той питає розвідників — збирається інформація.
Кожен у цій системі знає — яка відповідь зробить його начальника щасливим.
Отож, інформація на місцях зібрана і починає консолідуватись
Розвідники на місцях визначили, що 90+% (абстрактна цифра) громадян України будуть чинити супротив, але розвідники знають — це не сподобається голові місцевого штабу. Вони роблять магію над цифрами й кажуть — підтримка 50/50.
Голова місцевого штабу отримує цю інформацію і розуміє, що в центрі вона не сподобається і медаль за це він не отримає, відповідно робить магію над цифрами та каже на верх — 75% українців підтримають вступ російських військ.
Голова розвідки дивиться на цю цифру й розуміє, що загалом — непогано, але орден за це не отримаєш. Відповідно він підтасовує цифри й повідомляє “головнокомандувачу” — абсолютна більшість (95+%) населення України не буде чинити спротиву.
“Головнокомандувач”в захопленні, все як він й думав, все як він й очікував, можна вводити війська і давати сухпайок на 3 дні, решту солдати візьмуть хлібом-сіллю з українських сіл.
Це просто один з уявних прикладів, як побудова тоталітарної системи з безвільними кретинами, створює для лідера цієї системи реальність, яку він очікує, а реальність обʼєктивна — вже не має значення.
Так працює ця божевільна машина тоталітарної вертикалі, успадкована з часів союзу, коли виконати пʼятирічку по зерну за три роки, було подвигом навіть якщо потім 20 років не вдасться зібрати нічого, бо землі розорені.
Ця система чудово працює для всіх, аж поки реальність авторитарних лідерів не врізається в обʼєктивну. На жаль, у нашому випадку реальність сформована вертикаллю путіна пробує перекроїти наш світ під себе танками та ракетами.
Чому люди в Росії вірять у всю цю пропаганду, невже вони не бачать що відбувається насправді?
Коли почалась війна, я був певен що пройде кілька днів і російське суспільство схаменеться — скине диктатора, що ось він кінець. Як же ж це було наївно…
Останні 3 дні я займався великим порівняльним аналізом українського та російського медіапросторів на тему війни. Скоро ми опублікуємо це дослідження з деталями, але деякі результати вже зараз
Західний та російський медіапростори (новини, телеграм канали, коментарі) — це як дві паралельні площини, а більшість їх жителів — спростивши себе до 2-х вимірів об`єкти, що обрали ніколи не покидали свого середовища.
У російському медіапросторі не існує українського суспільства, чи культури, чи обстрілів Харкова. У російському медіапросторі за помахом пальця з Кремля зникає війна, ось 26 лютого вона була, а вже 27 війни немає.
У російському медіапросторі Зеленський давно в бункері у Львові вивезений туди американським спецназом за наказом Сороса. А за простими малоросами стоять заслонні загони бандерівців які не дають їм здатись російській армії. Смішно, правда? А не має бути, бо це знову інша реальність яка врізалась у нашу і пробує її перекроїти.
Українцям смішно й дивно це читати, бо ми навіть не намагаємось у щось з цього повірити, ми знаємо що Зеленський у Києві і що Янукович має нульову підтримку, а не 50+%.
Але уявіть що хтось 30 років живе у цьому всьому, а потім раптом потрапляє (через залишений українськими `кібервійськами` коментар) у нашу реальність, де все що він знав і читав — брехня. Це неймовірно болюче та важке зусилля — спробувати осягнути іншу реальність, повірте — я катував себе читанням російських каналів аби зрозуміти проколи пропаганди. Рідко який мозок робитиме над собою таке зусилля у нормальних обставинах.
А от коли обставини перестають бути нормальними і мозок шукає пояснення — це і є той єдиний на мільйон шанс коли він може спробувати осягнути іншу реальність.
На жаль, цей процес не настільки швидкий, як я собі думав, але наївно було думати що він буде швидким — 20–30 років пропаганди не зникають за кілька днів. Однак, ця пропаганда вже приречена — зараз не вдасться зробити все нормально, і все більше людей почне шукати відповідей і в розпачі впустить у себе іншу реальність.
Підсумовуючи, 30 років тому всі республіки радянського союзу отримали шанс збудувати свій новий дім. Всі отримали багато цегли.
І я неймовірно щасливий, о Боже, який же я щасливий, що на відміну від наших північних сусідів, ми не обрали збудувати з цієї цегли колонію, закрити у ній себе та найняти наглядачів з автоматами.
Зараз дійсно небезпечно мітингувати у Росії, за це дійсно забирають, в автозаках, але не можна 30 років закривавши себе у колонії жалітись, що хтось тобі винен.
